наказ, щоб з кожної хати принесли хоч по курчаті, ну, полотна, ще чогонебудь… Га?
— Треба б, треба, пане голово!
— А коли ж весілля, батьку? — спитав Левко.
— Весілля? Ох, дав би я тобі весілля… Ну, та заради поважного гостя… Завтра вас піп і повінчає, та хай вам чорт! Нехай бачить комісар, що то справність… Ну, а тепер, хлопці, додому! Спати! Сьогоднішній випадок нагадав мені той час, коли…
З цими словами голова пустив звичайний свій важний і значний погляд спід лоба.
— Ну, зараз почне голова розповідати про те, як віз царицю, — сказав Левко і швидкою ходою радісно подався до знайомої хати, оточеної низькими вишнями.
«Пером земля тобі, добра й прекрасна панночко! — думав про себе Левко. — Нехай тобі на тому світі довіку було радісно між ангелами святими. Нікому не скажу про диво, що трапилось цієї ночі, тобі одній тільки, Галю, розповім про нього. Ти одна поймеш мені віри і разом зо мною згадаєш добрим словом нещасну утопленицю».
Тут він наблизився до хати: вікно було відчинене; місячне проміння падало на Ганну, що спала перед ним; голова її лежала на руці; личко тихо горіло; губи шепотіли, невиразно вимовляючи його ім'я.
— Спи, моя красуне! Нехай присниться тобі все, що є найкращого в світі; та все ж не буде воно краще за наше пробудження.
Перехрестивши її, він зачинив віконце і тихенько пішов геть. І через кілька хвилин усе вже заснуло на селі; один тільки місяць так само блискучо і дивно плив у неосяжних пустелях розкішного українського неба. Так само урочисто дихало все вгорі, і ніч, дивна ніч, велично догорала. Так само невидано прекрасна була земля в чарівному срібному світлі; та вже нікому було милуватися ними: все поринуло в сон. Іноді тільки тишу переривало гавкання собак. Та довго ще п'яний Каленик вештався по сонних вулицях, шукаючи своєї хати.
