Тут Левко став помічати, що тіло у неї не так світилось, як у інших: всередині його виднілося щось чорне. Ось почувся крик: ворон кинувся на одну з дівочої низки та схопив її, і Левкові уявилося, ніби у ворона висунулись кігті, а на обличчі мигнула злісна радість.
— Відьма! — сказав він раптом, показавши на неї пальцем і повернувшись до будинку. Панночка засміялась, а дівчата з криком повели за собою ту, що була за ворона.
— Чим же тебе нагородити, парубче? Я знаю, тобі не золота треба: ти любиш Ганну, а суворий батько твій не велить тобі женитися з нею. Він тепер тобі не перешкодить; візьми і віддай йому ось цей лист…
Вона простягнула білу руку, личко її якось чудно засвітилось і засяяло… З незбагненним трепетом і млосним биттям серця вхопив він листа і… прокинувся.
— Невже це я спав? — сказав про себе Левко, встаючи з невеличкого пагорбка. — Так правдиво, ніби це й не сон. Дивно, дивно, — казав він далі, озираючись. Місяць, що спинився над його головою, показував північ, всюди — тиша; від ставу віяло холодом; над ним сумно стояв старий будинок з зачиненими віконницями; мох та дикий бур'ян свідчили, що давно його покинули люди. Тут він розтулив свою руку, що була міцно стиснута, і мало не крикнув з подиву, побачивши в ній записку. «Ех, якби я вмів грамоти!» — подумав він, вертячи перед собою на всі боки папірець. В цей момент почувся шум позад нього.
— Хапай його зразу! Чого злякались? Нас десяток! Голову даю в заклад, що це людина, а не чорт! — Так кричав голова до своїх супутників, і Левко побачив себе в багатьох руках, що деякі з них тремтіли від страху.
— Ану, скидай, приятелю, свою страшну личину! Годі тобі людей морочити! — сказав голова, схопивши Левка за комір, і зразу оторопів, вилупивши на нього своє око. — Левко! Син! — скрикнув він, подаючись назад від здиву-
