вати богові, до сивого волосся, та й досі розуму не набрались: від простого вогню відьма не загориться. Тільки вогонь від люльки візьме перевертня. Чекайте, ось я зараз все владнаю!
Сказавши це, висипав він гарячий попіл із люльки в жмут соломи і почав роздмухувати його. Одчай надав в цей час сили бідній своячениці; голосно стала вона благати й переконувати їх.
— Стійте, браття! Нащо справді даремно набиратися гріха; може, це і не сатана. — промовив писар. — Якщо воно, тобто оте саме, що сидить там, покладе на себе хреста, то це наявна ознака, що не чорт.
Пропозицію схвалили.
— Цур тобі, сатано! — казав писар, прихилившись до шпарини в дверях. — Як не будеш ворушитись, ми відчинимо двері.
Двері відчинились.
— Перехрестись! — сказав голова, озираючись тим часом назад і вибираючи безпечне місце на випадок ретиради[1].
Своячениця перехрестилась.
— Який чорт? Справді, це своячениця!
— Яка нечиста мати загнала вас, кумо, в цю хижку?
І своячениця, хлипаючи, розповіла, як на вулиці схопили її хлопці на оберемок і, не зважаючи на пручання, вкинули її через широке вікно в хату й забили віконницею. Писар кинувся до вікна — петлі у віконниці справді були поодривані, і сама вона прибита тільки зверху дерев'яним брусом.
— Ну, ти в мене знатимеш, одноокий чорте! — закричала вона, підступаючи до голови, який зразу порачкував назад, боязко міряючи її своїм оком. — Я знаю твій намір: ти хотів, ти радий був нагоді спалити мене, щоб вільніше було волочитись за дівчатами, щоб ніхто не бачив, як дуріє сивий дід. Ти думаєш, я не знаю, про що ти говорив цього вечора з Ганною! Ні, я знаю все. Мене не обдурити й не такій
- ↑ На випадок відступу.
