— Проваліться, прокляті шибеники! — кричав голова, відмахуючись руками, відбиваючись і притупуючи ногами. — Яка я вам Ганна! Ідіть собі слідом за своїми батьками на шибеницю, чортові діти! Поприлипали, як мухи до меду! Дам я вам Ганну!
— Голова! голова! це голова! — закричали парубки й порозбігалися хто куди.
— От так батько! — говорив Левко, отямившись від свого здивування, дивлячись услід голові, що пішов, лаючись. — Так он які водяться за тобою штуки! гарно! А я собі дивуюсь та ламаю голову: що це за знак, що він все прикидається глухим, коли почнеш говорити про діло. Пожди ж, старий хріне, ти в мене будеш знати, як шалатися під вікнами молодих дівчат; будеш знати, як відбивати чужих наречених! Гей, хлопці! сюди, сюди! — гукав він, махаючи рукою парубкам, що знову сходились до гурту. — Сюди! Я вмовляв вас іти спати, а тепер радий хоч цілу ніч сам гуляти з вами.
— Ось це діло! — сказав плечистий і огрядний паруб'яга, якого вважали за першого гуляку і пробийголову на селі. Мені все чогось нудно, коли не вдається добре погуляти й натворити штук. Все наче бракує чогось, наче загубив шапку або люльку; одне слово, не козак та й годі.
— Хочете ви подрочити гарненько сьогодні голову?
— Голову?
— Еге ж, голову! Що він, справді, задумав? Він порядкує в нас, ніби гетьман який. Мало того, що крутить нами, як своїми попихачами, ще й лабузниться до наших дівчат. Немає в селі такої гарної дівчини, щоб до неї не липнув голова.
— А так! Це так! — загомоніли в один голос парубки.
— Що ж це ми, товариство, попихачі йому? Чи ми не такого ж роду, як і він? Ми, дякувати богові, вільні козаки! Покажемо йому, хлопці, що ми вільні козаки!
— Покажемо! — гукнули парубки. — Та коли вже голові, то й писаря не минути!
— Не минемо й писаря! А в мене, як на те, склалась у думці гарна пісня про голову. Ходімо, я вас навчу, —
