Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/67

Ця сторінка вичитана

але в його хаті живе своячениця, що варить обідати й вечеряти, миє лавки, білить хату, пряде йому на сорочки та провадить усе господарство. На селі подейкують, ніби вона йому зовсім не родичка; та ми вже бачили, що голова має багато недоброзичливців, які раді розпускати всякі наклепи. А втім, може до цього спричинилося й те, що своячениці завжди не подобалося, коли голова заходив на поле, де повно було молодиць, що жали, або до козака, в якого була молода дочка. Голова на одно око сліпий, зате друге, одиноке його око — злодій, і далеко може забачити гарненьку селянку. Проте, наведе він його на гарненьке личко не зразу, спершу добре роздивиться, чи не дивиться звідкись своячениця. Ну, ми мало не все вже й розказали, що треба, про голову, а п'яний Каленик не добрів іще й до половини дороги: він довго ще частував голову всякими добірними словами, які тільки могли спасти на його язик, що повертався ліниво й безладно.

 
III. НЕСПОДІВАНИЙ СУПЕРНИК. ЗМОВА
 

— Ні, хлопці, годі вже, не хочу! Що за гульня отака? Як вам не обридне гульвісувати? І без того вже ославили нас бозна якими бешкетниками. Лягайте краще спати! — Так казав Левко гульвісам товаришам своїм, що намовляли його на нові витівки. — Прощайте, хлопці! На добраніч вам! — і швидкими кроками пішов він од них вулицею.

«Чи спить моя ясноока Ганнуся», — думав він, проходячи мимо знайомої нам хати з вишневими деревами. Серед тиші стало чути неголосну мову. Левко спинився. Між деревами забіліла сорочка… «Що це за знак?» — подумав він і, підкравшись ближче, сховався за дерево. При місяці виблискувало лице дівчини, що стояла перед ним… — Це Ганна! А хто ж отой високий, що стояв до нього спиною? — Даремно придивлявся він: тінь покривала незнайомого з ніг до голови. Спереду тільки він був трохи освітлений, але найменшого кроку не міг ступити Левко вперед, щоб з неприємністю не викрити себе. Тихо притулившись до де-