— Ні, гопака не так танцюють! Тож бо то я бачу, не виходить воно доладу. Що ж це торочить кум?.. Ану: гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп! — так розмовляв сам з собою підпилий чоловік середніх літ, танцюючи на вулиці. — Їй-богу, не так танцюють гопака! Нащо мені брехати! Їй-богу, не так! Ану ще: гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп!
— От здурів чоловік. Нехай би ще хлопець який, а то старий кабан витанцьовує дітям на сміх уночі по вулиці! — скрикнула перехожа літня жінка, несучи в руці солому. — Іди до своєї хати! Пора спати давно!
— Я піду! — сказав, спинившись, чоловік. — Я піду! Я не подивлюсь на якогось там голову. Що він собі думає, дідько б утисся його батькові, як він голова, як він обливає людей на морозі холодною водою, то вже і носа дере вгору! Голова, то й голова. А я сам собі голова. От побий мене бог. Бог мене побий. Я сам собі голова. От що, а не те, що… — провадив він далі, підходячи до першої хати, на яку натрапив, і спинився перед віконцем, сковзаючись пальцями по шибці і намагаючись знайти дерев'яну ручку.
— Стара, відчиняй! Стара, швидше, кажу тобі, відчиняй. Козакові спати пора!
— Куди ти, Каленику! Ти до чужої хати потрапив! — закричали, сміючись, позад нього дівчата, що вертались із веселого гуляння. — Показати тобі твою хату?
— Покажіть, любенькі молодички!
— Молодички! Чи чуєте? — промовила одна, — який учтивий Каленик. За це йому треба показати його хату. Або ні!.. спершу потанцюй!
— Потанцювати? Ой, ви хитруваті дівчата, — протягнув Каленик, сміючись і сварячись пальцем і разом спотикаючись, бо ноги його не могли держатися на одному місці. — А дасте перецілувати себе? Усіх перецілую! Усіх! — І нерівними кроками пустився бігти за ними. Дівчата зняли галас, перемішались; але потім, підбадьорившись, перебігли на другий бік, бачивши, що Каленик не дуже був швидкий на ноги.
