— Відьма? Старі баби вигадали, що з тої пори всі утоплениці виходили ясної ночі в панський сад грітися на місяці; і сотникова дочка стала над ними за старшу. Однієї ночі побачила вона мачуху свою коло ставу, напала на неї і з криком затягла у воду. Тільки відьма і тут викрутилась: вона перекинулась під водою в одну з утоплениць і тим врятувала себе від нагайки з зеленого очерету, якою хотіли бити її утоплениці. Йми віри бабам! Кажуть ще, що панночка кожної ночі збирає всіх утоплениць і придивляється кожній в лице, намагаючись дівнатися, яка з них відьма. Та досі не впізнала. І коли нагодиться із людей хтось, зразу велить йому впізнавати, а ні, то загрожує втопити у воді. От, моя Галю, як розказують старі люди!.. Теперішній пан хоче будувати на тому місці винницю і прислав навмисне для цього сюди винокура… Але я чую гомін! Це наші вертаються з гулянки. Прощай, Галю! Спи спокійно і не думай про ці баб'ячі вигадки.
Сказавши це, Левко обійняв її міцніше, поцілував і пішов.
— Прощай, Левку, — говорила Галя, задумливо втопивши очі в темний ліс.
Величезний вогняний місяць велично став у цей час вирізатися із землі. Половина його була ще під землею, а вже весь світ виповнився якимсь урочистим сяйвом. Став узявся іскрами. Тінь від дерев ясно стала відділятися на темній зелені.
— Прощай, Ганно, — почулись позад неї слова в супроводі поцілунку.
— Ти вернувся? — сказала вона, озирнувшись, але, побачивши перед собою чужого парубка, вона одвернулась убік.
— Прощай, Ганно, — почулося знову, і знову поцілував її хтось в щоку.
— От ще принесло й другого! — промовила вона з серцем.
— Прощай, люба Ганно!
— Ще й третій!
