йому в пояс. Чорт в тобою, давай хреститись… А тут з господинею його теж диво: тільки но почала вона замішувати тісто у величезній діжі, коли раптом діжа скочила. «Стривай, стривай!». Куди там, взявшись у боки пишно, пустилася навприсядки по всій хаті… Смійтесь; проте не смішки були нашим дідам. І дарма що отець Опанасій ходив по всьому селу із святою водою та ганяв чорта кропилом по всіх вулицях, а все ще тітка покійного діда довго нарікала, що хтось, як тільки вечір, стукає нагорі й шкребеться по стіні.
Та що! Ось тепер на цьому самому місці, де стоїть наше село, здається, все тихо; а ще не дуже давно, — ще небіжчик батько мій та й я пригадую, — як повз розвалену корчму, що її нечиста сила довго після того підлагоджувала своїм коштом, добрій людині пройти не можна було. Із закуреного димаря стовпом валив дим і, знявшись угору, так, що глянути — шапка спадала, розлітався гарячим приском по всьому степу, і чорт, не слід би й згадувати його, собачого сина, так хлипав жалібно у своїм закамарку, що перелякане гайвороння зграями здіймалося з ближнього дубового гаю і з диким криком шугало по небу.
