— А, Голопупенко, Голопупенко! — закричав, зрадівши Черевик. — Ось, оце той самий, куме, що я казав тобі. От молодець! Побий мене бог на цьому місці, коли не висушив при мені кухля завбільшки як твоя голова, і хоч би тобі скривився.
— Що ж ти, куме, так знехтував такого гарного парубка?
— Отак, як бачиш, — казав далі Черевик, обернувшись до Грицька: — покарав бог, мабуть, за те, що завинив перед тобою. Прости мені, чоловіче добрий! Їй-богу, радий би все що завгодно зробити для тебе. Та що ж поробиш? — в старій моїй чорт сидить.
— Я не злопомний, Солопію. Якщо хочеш, я визволю тебе!
Тут він моргнув хлопцям, і ті ж самі, що й вартували його, кинулись розв'язувати.
— Зате і ти зроби як годиться: справляй весілля! та погуляємо так, щоб цілий рік боліли ноги від гопака.
— Добре! От добре! — сказав Солопій, плеснувши руками. — Та мені так тепер стало весело, наче мою стару москалі вкрали. Та що там довго думати! годиться воно так, чи не годиться — сьогодні ж весілля, тай по всьому!
— Гляди ж, Солопію, через годину я буду в тебе; а тепер іди додому, там виглядають тебе купці на твою кобилу й пшеницю!
— Як! невже кобила знайшлася?
— Знайшлась!
Черевик від радості остовпів, дивлячись услід Грицькові, що пішов кудись.
— А що, Грицьку, погано ми зробили своє діло? — спитав високий циган, перепиняючи парубка. — Воли ж бо тепер мої?
— Твої, твої!
