Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/32

Ця сторінка вичитана
 
IX
 

Ще спереду і так, і сяк,
А ззаду, єй-же-єй, на чорта.

З народної казки

— Чуєш, Власе? — говорив підвівшись уночі один з натовпу народу, що спав на вулиці: — біля нас хтось згадав чорта.

— Що мені до того? — пробубонів, потягуючись, циган, який лежав біля нього: — хоч би й усіх своїх родичів пом'янув.

— Алеж так закричав, ніби душать його!

— Мало чого людина не верзне спросоння!

— Як собі знаєш, хоч глянути треба; а викреши но вогню!

Другий циган, мурмочучи собі під ніс, звівся на ноги; два рази обсипав себе іскрами, мов блискавками, роздмухав губами губку і, з каганцем у руках, звичайною українською світницею, зробленою з черепка, налитого баранячим лоєм — пішов, присвічуючи дорогу.

— Стій, тут лежить щось. А посвіти но сюди.

До них підійшло ще кілька чоловіка.

— Що лежить, Власе?

— Та начебто двоє людей: один зверху, другий знизу; котрий з них чорт, я вже й не розберу!

— А хто зверху?

— Баба!

— Ну ось, це ж і є чорт!

Веселий регіт розбуркав мало не всю вулицю.

— Баба вилізла на чоловіка; ну, певно, ця баба вміє їздити! — говорив один з натовпу, що зібрався навколо.

— Дивіться, хлопці! — говорив другий, підіймаючи черепок від горшка, друга ціла половина якого трималася на голові в Черевика. — Яку шапку надів на себе добрий молодець!

Ще збільшився гамір і регіт, і від цього опам'ятались