у десятка таких, як оце. Ви повірите, мій добродію, навіть гидко дивитися, як ходять по двору, — такі жирні!..
— Іване Івановичу, ти брешеш! — промовив Григорій Григорович, вслухавшись в його мову.
— Я вам скажу, — казав далі так само Іван Іванович до сусіда, удаючи, ніби не чув слів Григорія Григоровича, — торік, коли посилав я їх до Гадяча, давали по п'ятдесят копійок за штуку. І то ще не хотів брати.
— Іване Івановичу, я тобі кажу, що ти брешеш! — проказав Григорій Григорович, для більшої виразності, склад за складом і голосніше, ніж перше.
Але Іван Іванович, удаючи, наче це зовсім стосувалося не до нього, провадив таки те саме, тільки багато вже тихше: — Іменно, мій добродію, не хотів брати. В Гадячі ні в одного поміщика…
— Іване Івановичу! ти ж дурень, і більш нічого, — голосно сказав Григорій Григорович. — Аджеж Іван Федорович знає все це краще, як ти, і, певно, не повірить тобі.
Тут Іван Іванович зовсім образився, замовк і заходився вминати індичку, дарма що була вона не така жирна, як ті, що на них гидко дивитись.
Брязкання ножів, ложок і тарілок заступило на час розмову; але найбільше чути було висмоктування Григорієм Григоровичем мозку з баранячої кістки.
— Чи ви читали, — спитав Іван Іванович після деякої мовчанки, висовуючи голову з своєї брички до Івана Федоровича: — книжку «Путешествие Коробейникова ко святим местам»?[1] Справжня насолода для душі й серця! Тепер таких книжок не друкують. Жаль мені превеликий, що не глянув, якого року.
Іван Федорович, почувши, що мовиться про книжку, почав старанно набирати собі соусу.
— Справді, дивно, добродію, як подумаєш, що простий
- ↑ «Путешествие московского купца Трифона Коробейникова с товаришами в Иерусалим, Египет и к Синайской горе, в 1583 году». Книжка ця, видана вперше 1783 року, не раз перевидавалася.
