Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/21

Цю сторінку схвалено

— А хто ж інший? Хіба тільки лисий дідько, як не він.

Тут приятелі взялися за шапки, і почалося чоломкання. Наш Голопупенків син, проте, не гаявши часу, наважився одразу ж напосістись на нового свого знайомого.

— Ну, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя покохали одне одного так, що хоч би й вік жити вкупі.

— Що ж, Параско, — сказав Черевик, обертаючись і сміючись, до своєї дочки: — може й справді, щоб уже, як то кажуть, вкупі і той… щоб і паслись на одній траві! Га? По руках? Ану лиш, новобраний зятю, став могорича!

І всі троє опинились у знакомитій ярмарковій ресторації — під яткою в єврейки, засіяною незліченною флотилією сулій, бутлів, пляшок всякого роду й віку.

— Ох і молодець! за це люблю! — говорив Черевик, трохи підпивши й бачивши, як наречений зять його налив кухоль завбільшки з півкварти і, навіть не скривившись, вихилив до дна, хрьопнувши потім його вдрізки. — Що скажеш, Параско? Якого я жениха тобі доп'яв! Дивись, дивись: як він хвацько тягне пінну!

І, всміхаючись та заточуючись, поплентався він з нею до свого воза, а наш парубок пішов вздовж рядів з дорогим крамом, де були купці навіть із Гадяча й Миргорода — двох знаменитих міст Полтавської губернії, наглядіти яку кращу дерев'яну люльку з мідною оздобистою оправою, квітчасту по червоному тлі хустку і шапку — на весільні дарунки тестеві й усім, кому годиться.

 
IV
 

Хоть чоловік і не онеє,
Та коли жінці, бачиш, теє.
Так треба угодити їй…

Котляревський

— Ну, жінко! а я знайшов жениха дочці!

— Ото, якраз до того тепер, щоб женихів шукати. Дурню, дурню! Тобі десь то й на роду написано зостатися таким.