варення, і клопоталась цілий день і всюди встигала. Наслідком цього було те, що маленький маєточок Івана Федоровича, який мав вісімнадцять душ за останньою ревізією, квітнув у повному розумінні цього слова. До того ж вона дуже гаряче любила свого племінника і пильно збивала для нього копійчину.
По приїзді додому життя Івана Федоровича цілком змінилося і пішло зовсім іншим шляхом. Здавалося, натура саме на те й створила його, щоб заправлятп вісімнадцятидушним господарством. Сама тітка помітила, що з нього буде добрий хазяїн, хоч, проте, не в усі ще галузі господарства дозволяла йому встрявати. «Воно ще молода дитина! — звичайно промовляла вона, дарма що Іванові Федоровичу було без малого сорок літ: — де ж йому все знати!»
А проте він невідступно бував у полі при женцях та косарях, і це давало втіху невимовну його сумирній душі. Дружній помах десятка чи й більше блискучих кіс; шелест падаючої рівними рядами трави; зрідка заливчасті пісні жниць, то веселі, як зустріч гостей, то сумовиті, мов розлука; спокійний, чистий вечір, — і який же вечір! яке вільне й свіже повітря! яке живе все тіло: степ червоніє, синіє і горить квітами; перепели, дрофи, чайки, коники, тисячі комах, і від них свист, дзижчання, гудіння, крик і раптом доладний хор: і все те не замовкне ні на хвилину. А сонце заходить, ховається.У! як прохолодно й хороше! По полю то там, то там розкладають огнища, наставляють казани, і навколо казанів сідають довговусі косарі; пара від галушок стелеться; сутінки сірішають… Важко сказати, що робилося тоді з Іваном Федоровичем. Він забував, приставши до косарів, покуштувати їхніх галушок, які дуже любив, і стояв нерухомо на однім місці, стежачи очима за чайкою, що пропадала в небі, або перераховуючи копи нажатого хліба, що вкривали поле.
Незабаром про Івана Федоровича скрізь стали говорити, як про великого хазяїна. А тітонька не могла натішитися з свого племінника і ніколи не минала нагоди похвали-
