Ухопився тим часом козак за гілляку, і сам тільки кінь полетів на дно. Став він видиратися з сином за плечима угору; мало вже не добрався, підняв очі і бачить, що Петро наставив списа, щоб зіпхнути його назад. «Боже ти мій праведний! краще б мені не підіймати очей, ніж бачити, як рідний брат наставляв списа, щоб зіпхнути мене назад. Брате мій любий, пробий мене списом, коли вже мені так написано на роду, та візьми сина! чим безневинний хлопчик завинив, щоб йому пропадатп такою лютою смертю?» Засміявся Петро і штовхнув його списом; і козак з сином полетів на дно. Забрав собі Петро все добро і став жити, як паша. Табунів ні у кого таких не було, як у Петра, овець і баранів ніде стільки не було. І помер Петро.
Як помер Петро, прикликав бог душі обох братів, Петра і Івана на суд. «Великий грішник цей чоловік! — сказав бог. — Іване! не виберу я йому скоро кари; вибери ти сам йому кару!» — Довго думав Іван, в думці шукаючи кари, і, нарешті, сказав: — «Велику кривду вчинив мені цей чоловік: зрадив свого брата, як Юда, і відібрав у мене чесний мій рід і нащадків на землі! А людина без чесного роду й нащадків, мов насіння, посіяне в землю і загибле даремно в землі. Не зійшло — ніхто й не знатиме, що посіяне було насіння.
«Зроби ж, боже, так, щоб усі нащадки його не мали на землі щастя; щоб останній у роді був такий злодій, якого ще і не було на світі! І від кожного його злодійства, щоб діди і прадіди його не найшли б покою в гробах, та, терплячи муку, невідому на світі, підіймалися б з могили! А Юда Петро щоб не мав сили піднятися і від того терпів би муку ще гіршу! і їв би, як несамовитий, землю й корчився б під землею!
