Воював король Степан з турчином. Уже три тижні воює він з турчином, а все не може його вигнати. А в турчина був паша такий, що сам з десятьма яничарами міг вирубати цілий полк. От і оголосив король Степан, що як знайдеться відважний і приведе до нього того пашу живого чи мертвого, то він дасть йому одному стільки грошей, скільки дає на все військо. «Ходім, брате, ловити пашу!» — сказав брат Іван Петрові. І поїхали козаки, один в одну, другий в іншу сторону.
Чи зловив би ще Петро чи не зловив би, а Іван уже веде пашу на аркані за шию до самого короля. — «Славний молодець! » — сказав король Степан і звелів видати йому одному таку платню, яку діставало все військо; і звелів наділити його землею там, де він захоче собі, і дати йому худоби стільки, скільки він схоче. Як дістав Іван платню від короля, то в той самий день розділив все нарівно між собою й Петром. Взяв Петро половину королівської платні, та не міг витерпіти того, що Іван здобув таку честь від короля, і затаїв глибоко на душі помсту.
Їхали обидва рицарі на даровані королем дібра, аж за Карпати. Посадив козак Іван з собою на коня свого сина, прив'язавши його до себе. Уже починало смеркати — вони все їдуть. Хлопчик заснув; почав дрімати і сам Іван. Не дрімай, козаче, по горах дороги небезпечні!.. Та в козака такий кінь, що сам скрізь знає дорогу: не спіткнеться і не помилиться. Є між горами провалля, в тім проваллі дна ніхто не бачив; скільки від землі до неба, стільки до дна того провалля. А над самим проваллям дорога: два чоловіки ще можуть проїхати, а троє — нізащо. Став обережно ступати кінь з козаком, що дрімав. Поруч їхав Петро, весь тремтів і притаїв дух від радості. Оглянувся і зіпхнув названого брата в провалля; і кінь з козаком і дитиною полетіли в безодню.
