Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/19

Цю сторінку схвалено

сило його в ту ж хвилину приєднатися до двох негоціантів[1], які голосно розмовляли, і уваги, що прикувалася до них, уже ніщо неспроможне було відвернути.

 
III
 

Чи бачиш, він який парнище?
На світі трохи єсть таких.
Сивуху так, мов брагу, хлище!

Котляревський, «Енеіда»

— То ти думаєш, земляче, що погано піде наша пшениця? — говорив чоловік, що скидався на заїжджого міщанина, обивателя якогось містечка, у веретяних замазаних дьогтем і засмальцьованих шараварах, до другого, в синій, подекуди вже й з латками, свитці і з величезною гулею на лобі.

— Та й думати нічого тут; я ладен накинути на шию петлю та й гойдатися на цьому дереві, як ковбаса перед різдвом на хаті, коли ми продамо хоч одну мірку.

— Кого ти, земляче, морочиш? Привозу ж, крім нашого, немає зовсім, — сперечався чоловік у веретяних шараварах.

«Еге ж, говоріть собі, що хочете, — думав про себе батько нашої красуні, що не пропускав і слова з розмови двох негоціантів, — а в мене десять мішків таки є запасу».

— То ж то й воно, що де вже встряне нечиста сила, то жди стільки добра, як від голодного москаля, — значущо промовив чоловік з гулею на лобі.

— Яка нечиста сила? — підхопив чоловік у веретяних шараварах.

— Ти чув, що подейкують люди? — казав той з гулею на лобі, скоса наводячи на нього свої похмурі очі.

— Ну?

— От тобі й ну! Засідатель, щоб він не діждав більше витерти губи після панської слив'янки, одвів для ярмарку прокляте місце, де, хоч лусни, ні зернини не продаси.

  1. Негоціант — купець.