Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/189

Ця сторінка вичитана

З острахом удивившись в чудного рицаря, впізнав він на нім те саме обличчя, що некликане з'явилось йому тоді, коли він ворожив. Сам він не міг зрозуміти, чому все в ньому зніяковіло при такім вигляді, і, боязко оглядаючись, понісся він на коні, поки не захопив його вечір і не виглянули зорі. Тут повернув він додому, мабуть розпитати нечисту силу, що означає таке диво. Уже він хотів перескочити з конем через вузеньку річку, яка, мов рукав, виступала на дорогу, коли кінь враз зупинився, повернув до нього морду і — диво — засміявся! білі зуби страшно блиснули двома рядами в пітьмі. Наїжилось водосся на голові чарівника. Дико закричав він і заплакав, мов несамовитий, погнав коня впрост до Києва. Йому уявлялося, що все з усіх боків бігло ловити його: дерева, обступивши темним лісом, неначе живі, киваючи чорними бородами і витягаючи довгі гілляччя, силкувалось задушити його; зорі, здавалося, бігли поперед нього, показуючи всім на грішника; сама дорога, ввижалось, летіла по його слідах.

Відчайдушний чарівник летів до Києва до хвятих місць.

 
XV
 

Самотньо сидів у своїй печері перед лампадкою схимник[1] і не зводив очей із святої книги. Вже багато літ, як він зачинився в своїй печері. Вже зробив собі з дощок труну, в яку лягав спати замість постелі. Згорнув святий старець свою книгу і став молитись… Раптом убіг чоловік чудного, страшного вигляду. Здивувався святий схимник уперше і відступив, побачивши такого чоловіка. Весь тремтів чоловік, мов осикове листя; очі дико косилися; страшний огонь лякливо сипався з очей; дріж наводило на душу потворне обличчя його.

— Молись, отче! молись! — закричав він розпачливо, — молись за мою загиблу душу! — і гримнувся на землю.

Святий схимник перехрестився, дістав книгу, розгор-

  1. Особливий чернечий чин — чернець-відлюдник.