«Вона відійде, — думали хлопці, дивлячись на неї. — Цей гість вилікує її! вона вже слухає, як розумна!»
Гість почав розповідати тим часом, як пан Данило, під час щирої розмови, сказав йому: — Гляди ж, брате Купер'яне, коли з божої волі не буде мене на світі, візьми до себе жінку, і хай вона буде твоєю дружиною…
Страшно вп'яла в нього очі свої Катерина. — А! — скрикнула вона, — це він! це батько! — і кинулася на нього з ножем.
Довго боровся той, силкуючись вирвати в неї ножа, нарешті, вирвав, замахнувся, — і сталася жахлива справа: батько вбив божевільну дочку свою.
Здивовані козаки кинулися було на нього; та чарівник уже встиг скочити на коня і зник із очей.
За Києвом сталось нечуване диво. Всі пани і гетьмани збирались подивитися на це чудо: враз стало видно далеко у всі кінці світу. Вдалені засинів Лиман, за Лиманом розливалося Чорне море. Бувалі люди впізнали і Крим, що горою здіймався з моря, і болотяний Сиваш. Ліворуч видно було землю Галицьку.
— А то що таке? — розпитували, збігшися, люди в старих козаків, показуючи на сірі і білі далекі верхів'я, що мріли на небі подібно до хмар.
— То Карпатські гори! — говорили старі люди: — між ними є такі, з яких споконвіку не сходить сніг, а хмари зупиняються й ночують там.
Тут з'явилось нове диво: хмари злетіли з найвищої гори, а на верху її показався у всій рицарській зброї чоловік на коні з заплющеними очима, і так його було видно, ніби стояв він близько.
Тут, між здивованим і зляканим народом, один скочив на коня і, дико озираючись, ніби шукаючи очима, чи не женеться хтонебудь за ним, поквапливо з усієї сили погнав свого коня. То був чарівник. Чого ж так перелякався він?
