— У батька вдався! — сказав старий осавул, здіймаючи з себе люльку і віддаючи йому: — Ще в колисці лежить, а вже хоче люльку курити!
Тихо зітхнула Катерина і стала гойдати колиску. Умовилися ночувати гуртом, і трохи згодом поснули всі. Заснула і Катерина.
На дворі і в хаті все було тихо; не спали тільки козаки, що стояли на варті. Враз Катерина, скрикнувши, прокинулася, а за нею прокинулись усі.
— Його забито, його зарізано! — кричала вона і кинулася до колиски.
Всі обступили колиску і скам'яніли від жаху, побачивши, що в ній лежало неживе дитя. Слова не вимовив жоден із них, не знаючи, що думати про це нечуване злочинство.
Далеко від українського краю, обминувши Польщу і дуже залюднене місто Лемберг, ідуть рядами високоверхі гори. Гора за горою, наче кам'яними ланцюгами, перекидають вони направо й наліво землю і обковують її кам'яною товщею, щоб не проссало шумливе і бурхливе море. Йдуть кам'яні ланцюги у Волощину і в Семигородську країну і стали громадою у вигляді підкови, між галицьким й угорським народом. Нема таких гір у нашій стороні. Око не сміє оглянути їх; а на вершини деяких не заходила і нога людська. Чудовий і вигляд їх; чи не задирливе море вибігло в бурю з широких берегів, вихром підкинуло потворні хвилі, і вони, скам'янівши, лишилися нерухомі в повітрі? Чи не зірвалися то з неба тяжкі хмари і завалили собою землю, бо й на них такий самий сірий колір, а біла верхівка сяє й іскриться на сонці? Ще до Карпатських гір почуєш руську мову, і за горами ще де-не-де озоветься неначе рідне слово; а там уже й віра не та, і мова не та. Живе там чималий народ угорський; їздить на конях, рубається і п'є не гірше за козака; а за кінську збрую і дорогі жупани не скупиться виймати з кишені червінці.
