— Подивитися?.. Бабуню, я пропала! — крикнула Катерина.
— Нехай бог хоронить нас від цього, дитино моя! Мовчи тільки, пані моя, ніхто нічого не дізнається!
— Він утік, проклятий антихрист! Ти чула, Катерино, він утік! — сказав пан Данило, приступаючи до своєї жінки. Очі його метали іскрами, шабля, брязкаючи, тряслась при його боці. Помертвіла жінка.
— Його випустив хтонебудь, мій любий чоловіче? — промовила вона, тремтячи.
— Випустив, правда твоя; але випустив чорт. Глянь, замість нього колоду заковано в залізо. Зробив же бог так, що чорт не боїться козачих рук! Коли б тільки думку про це мав у голові хоч один з моїх козаків, і я б узнав… я б і кари йому не знайшов!..
— А як би я?.. — мимохіть вимовила Катерина і, злякавшись, спинилась.
— Якби ти наважилася, тоді б ти не жінка мені була! Я б тебе зашив тоді в мішок і втопив би на самій середині Дніпра!
Дух захопило в Катерини, і їй здавалося, що волосся почало здійматися на її голові.
На прикордонній дорозі, в корчмі, зібралися ляхи і гуляють вже два дні. Щось чимало всієї наволочі. Зійшлися, мабуть, на якийнебудь наїзд: у інших і мушкети є, дзеленькають шпори, брязчать шаблі. Пани веселяться і похваляються, говорять про небувалі діла свої, насміхаються над православ'ям, взивають народ український своїми холопами, поважно крутять вуси і, важно задерши голови, розлягаються на лавках. З ними і ксьондз разом, тільки і ксьондз у них їм до пари; і з вигляду навіть не схожий на христіанського попа. П'є і гуляє з ними та говорить нечестивим язиком своїм соромицькі слова. Нічим не поступається перед ними і челядь: позакладали назад рукава
