Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/171

Ця сторінка вичитана

ловіка; якби чоловік мій і не був мені вірним і милим, то й тоді я не зрадила б його, бо бог не любить невірних душ тих, що ламають присягу.

Тут втупила вона бліді очі свої у вікно, під яким сидів Данило, і нерухомо зупинилася…

— Куди ти дивишся? Кого ти там бачиш? — закричав чарівник.

Повітряна Катерина затремтіла. Але пан Данило був давно на землі і пробирався з своїм вірним Стецьком в свої гори. — Страшно, страшно! — говорив він тихенько сам до себе, почуваючи якийсь жах у козацькому серці, і хутко пройшов через своє подвір'я, де так само міцно спали козаки, крім одного, що сидів на варті і палив люльку.

Небо все було засіяно зорями.

 
V
 

— Як добре ти зробив, що розбудив мене! — говорила Катерина, протираючи очі вишиваним рукавом своєї сорочки і розглядаючи від ніг до голови чоловіка, що стояв перед нею. — Який страшний сон я бачила! Як тяжко дихали груди мої! Ох!.. мені вдавалося, що я вмираю!..

— А який той сон? Чи не цей? — і почав Бурульбаш оповідати жінці своїй все, що він бачив.

— Як ти про це довідався, чоловіче мій? — спитала Катерина. — Та ні, багато мені невідомо з того, про що ти розповідаєш. Ні, мені не снилося, що батько вбив матір мою; ні мерців, нічого не вввижалось мені. Ні, Даниле, ти не так розказуєш. Ох, який страшний батько мій!

— І не диво, що тобі багато не ввижалося! Ти не знаєш і десятої частини того, що знає душа. Чи знаєш ти, що батько твій антихрист? Ще торік, коли збирався я разом з ляхами (тоді ще я держав руку цього невірного народу) на кримців, мені казав ігумен братського монастиря (він, жінко, святий чоловік), що антихрист має силу викликати душу кожної людини; а душа гуляє по своїй волі, коли засне вона, і літає разом з архангелами коло божої світ-