Катерино, що він і в господа Христа не вірує. А як тобі здається?
— Бозна, що говориш ти, пане Даниле!
— Чудно, пані! — казав далі Данило, беручи глиняний кухоль від козака, — погані католики навіть ласі до горілки, самі тільки турки не п'ють. А що, Стецьку, багато хильнув меду в льоху?
— Покуштував тільки, пане!
— Брешеш, собачий сину! Бач, як мухи обсіли вуси! я й по очах бачу, що видудлив з піввідра. Ех, козаки! що то за добрий народ. Все радий віддати товаришеві, а хмільне висушить сам. Я, пані Катерино, щось давненько вже був п'яним, Га?
— Ото давно! а минулого…
— Не бійся, не бійся, більш кварти не вип'ю! А ось і турецький ігумен лізе в двері! — промовив він, побачивши тестя, який нагнувся, щоб увійти в двері.
— А що ж це, моя доню! — сказав батько, здіймаючи з голови шапку з чудовими самоцвітами, — сонце вже високо, а в тебе обід неготовий?
— Готовий обід, пане батьку, зараз поставимо! Виймай горщик з галушками! — сказала пані Катерина старій прислужниці, що обтирала дерев'яний посуд. — Зажди, краще я сама вийму, — казала далі Катерина, — а ти поклич хлопців.
Всі сіли на долівці кружка: проти покуття пан батько, ліворуч пан Данило, праворуч пані Катерина і десять найвірніших молодців в синіх і жовтих жупанах.
— Не люблю я цих галушок! — сказав пан батько, трохи попоївши і поклавши ложку, — жодного смаку нема!
«Знаю, що тобі смачніша єврейська локшина», — подумав собі пан Данило.
— Чому ж, тестю, — сказав він голосно, — ти кажеш, що смаку нема в галушках? Погано виготовлені, чи що? Моя Катерина так робить галушки, що й гетьманові рідко трапляється їсти такі. А гидувати ними нема чого. Це христіанська страва. Всі святі люди й угодники божі їли галушки.
