у татарина. Вся його зароя дісталася мені; саму тільки душу я випустив на волю. Ну, приставай! Ось, Іване, ми вже й приїхали, а ти ще плачеш! Візьми його, Катерино!
Всі вийшли. Зза гори показалася солом'яна стріха: то дідівський дім пана Данила. За ним ще гора, а там уже і поле, а далі хоч сто верст пройди, не знайдеш ні одного козака.
Хутір пана Данила між двома горами у вузькій долині, що спускається до Дніпра. Не високий у нього будинок; хата на вигляд така сама, як і в простих козаків. І в ній одна світлиця; але є де приміститися там і йому, і дружині його, і старій прислужниці, і десятьом добірним парубкам. Кругом стін вгорі йдуть дубові полиці. Густо на них стоять миски, горшки для трапези. Є між ними і келихи срібні, і чарки, оправлені в золото, даровані і здобуті на війні. Нижче висять дорогі мушкети, шаблі, пищалі, списи. Волею і неволею перейшли вони від татар, турків і ляхів. Чимало зате й позубрені. Дивлячись на них, пан Данило наче по карбах пригадував свої бої. Попід стінами, внизу, йшли дубові гладенько витесані лавки. Коло них, перед лежанкою, висить колиска на мотузках, просунутих в кільце, прикручене до стелі. У всій світлиці долівка гладко вбита і підмащена глиною. На лавках спить з дружиною пан Данило. На лежанці — стара служниця. В колисці забавляється і присипляється мала дитина. На долівці покотом ночують хлопці. Та козакові краще спиться на голій землі під вільним небом. Йому не перин і не пуховика треба. Він підмощує собі під голову свіжого сіна і вільно простягається на траві. Йому весело глянути, прокинувшися вночі, на високе, всіяне зорями небо і здригнутися від нічного холоду, який відсвіжує козацькі кісточки. Потягаючись і бурмочучи крізь сон, закурює він люльку і закутується краще в теплий кожух.
Не рано прокинувся Бурульбаш після вчорашнього весілля. І, прокинувшись, сів у кутку на лавці й почав го-
