хто зв'яжеться, той сам стане бабою. Хлопче, дай мені огню в люльку! — Тут він обернувся до одного гребця, який, витрусивши з своєї люльки жар, почав перекладати його в люльку свого пана.
— Лякає мене чарівником! — казав далі пан Данило. — Козак, слава богу, ні чортів, ні ксьондзів не боїться. Багато було б користі, якби ми стали слухати жінок; чи не так, хлопці? наша жінка — люлька та гостра шабля!..
Катерина замовкла, втопивши очі в сонну воду; од вітру рябило воду, і весь Дніпро серебрився, наче вовча шерсть уночі.
Дуб повернув і став триматися лісового берега. На березі видно було кладовище. Трухляві хрести збивалися в купу. Ні калина не росте між ними, ні травиця не зеленіє, тільки місяць гріє їх з небесної височини.
— Чи чуєте, хлопці, крики? хтось кличе нас на поміч? — сказав пан Данило, обернувшись до своїх гребців.
— Ми чуємо крики і, здається, з того боку, — разом гукнули хлопці, показуючи на кладовище.
Але все стихло. Дуб повернув і став обгинати виступ берега. Раптом гребці опустили весла і нерухомо втопили очі. Зупинився і пан Данило; жах і холод проточилися в козацькі жили.
Хрест на могилі захитався, і тихо піднявся з неї висохлий мрець. Борода до пояса; на пальцях кігті довгі, ще довші, ніж самі пальці. Тихо простягнув він руки догори. Лице все затрусилося в нього і скривилося. Страшну муку, мабуть, терпів він. «Душно мені! душно!» — простогнав він диким, нелюдським голосом. А голос його, наче ніж, краяв серце, і мрець раптом пішов під землю.
Захитався другий хрест, і знову вийшов мрець, ще страшніший, ще вищий за попереднього. Весь заріс. Борода по коліна, ще довші костяні кігті. Ще дикіше закричав він: «Душно мені!», і пішов під землю.
Похитнувся третій хрест, піднявся третій мрець. Здавалося, самі тільки кості здійнялися високо над землею. Борода по самі п'яти; пальці з довгими кігтями вп'ялися
