взявшись у боки і гордо позираючи на сторони, готові були понестися їм назустріч — коли старий осавул виніс два образи благословити молодих. Ті образи дісталися йому від чесного схимника, старця Варфоломія. Не багаті на них шати, не горить ні срібло, ні золото, та ніяка нечиста сила не насмілиться доторкнутися до того, в кого вони в хаті.
Піднявши образи догори, осавул ладнався промовити коротеньку молитву — коли раптом вереснули, перелякавшись, малі діти, що гралися на землі; а за ними посунув назад і народ, і всі показували пальцями на козака, що стояв посередині. Хто він такий, ніхто не знав. Та уже він протанцював на славу гопака і уже встиг насмішити юрбу, що обступила його. А коли осавул підняв образи, раптом весь його вид перемінився: ніс виріс і закарлючився набік, замість карих заблимали зелені очі, губи посиніли, підборіддя затремтіло і загострилося, як спис, з рота вистромилась ікла, а зза голови піднявся горб, і став з козака дід.
— Це він! це він! — вереснули в натовпі, тісно притискаючись одно до одного.
— Чарівник показався знову! — кричали матері, хапаючи на руки своїх дітей.
Величаво і поважно виступив осавул наперед і сказав голосно, виставивши проти нього образи: «Згинь, личино сатани, тут тобі нема місця!» Зашипів і клацнув, як вовк зубами, та й зник чудний дід.
Пішли, пішли, і загули, як море в негоду, розмови і міркування між народом.
— Що це за чарівник? — питали молоді люди, які ще не бували в бувальцях.
— Біда буде! — говорили діди, хитаючи головами, і скрізь по всім широкім подвір'ї осавули стали збиратися в гуртки і слухати оповідання про чудного чарівника. Та всі майже оповідали різно, і чогось певного ніхто не міг розповісти про нього.
На двір викотили бочку меду і чимало поставили відер грецького вина. Все повеселіло знову. Музики заграли: дівчата, молодиці, завзяте козацтво в барвистих жупанах