Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/151

Ця сторінка вичитана

лихо, після мандрування в мішку охрип і деренчав ледве чутним голосом; щоправда, приїжджий півчий гарно таки брав баса, та далеко краще було б, якби й коваль був, що завжди, бувало, як тільки співали «Отче наш» або «Іже херувими», ставав на криласі і виводив звідти на той самий глас, на який співають і в Полтаві. До того ж він один правив у церкві за титаря. Вже відійшла утреня; після утрені відійшла обідня… куди ж це, справді, запропастився коваль?

 

Ще швидше наостанку ночі мчав чорт із ковалем назад, і миттю опинився Вакула коло своєї хати. В цей час проспівав півень.

— Куди? — закричав коваль, ухопивши за хвіст чорта, що хотів утекти. — Постривай, приятелю, це ще не все: я ще не подякував тобі.

Тут, схопивши хворостину, вперіщив його три рази, і бідний чорт пустився бігти, як дядько, якого щойно відшмагав засідатель. Отож, замість обдурити, спокусити та пошити в дурні інших, ворог людського роду сам був обдурений.

Після цього Вакула ввійшов у сіни, зарився в сіно та проспав аж до обіду. Прокинувшись, він злякався, коли побачив, що сонце вже високо.

— Я проспав утреню й обідню.

Тут побожний коваль засмутився, міркуючи собі, що це, певно, бог навмисне, караючи за грішний його намір занапастити свою душу, наслав сон, який не дав йому навіть побувати такого великого свята в церкві. Та, проте, заспокоївши себе тим, що наступної неділі висповідається у всьому попові та з нинішнього дня почне бити по п'ятдесят поклонів цілий рік, заглянув він до хати, але в ній не було нікого. Мабуть, Солоха ще не повернулась.

Обережно витяг він зза пазухи черевики і знову здивувався з дорогої роботи та дивовижної пригоди минулої