Принесіть йому зараз черевики найдорожчі, з золотом! Далебі, мені дуже до вподоби ця простодушність! Оце вам, — провадила цариця, звертаючи погляд до повновидого, але трохи блідого добродія[1], що стояв осторонь, одягнений у простенький кафтан з великими перламутровими гудзиками, який показував, що він не належить до придворних: — річ, гідна дотепного пера вашого!
— Ви, ваша імператорська величність, занадто ласкаві. Тут потрібен, принаймні, Лафонтен[2], — відповів, уклонившись, чоловік із перламутровими гудзиками.
— Щиро скажу вам: я й досі без пам'яті від вашого «Бригадира». Ви напрочуд гарно читаєте! Однак, — казала далі цариця, звертаючись знову до запорожців, — я чула, що на Січі у вас ніколи не женяться.
— Як же, мамо! Чоловікові ж, сама знаєш, без жінки не прожити, — відказав той самий запорожець, що розмовляв із ковалем. І коваль здивувався, почувши, що цей запорожець, знаючи так добре грамотну мову, говорить з царицею, ніби навмисне, найгрубішою говіркою, яку звуть мужицькою. «Хитрий народ! — подумав собі, — мабуть, недурно він це робить».
— Ми не ченці, — провадив далі запорожець, — а люди грішні. Ласі, як і всі чесні христіани, до скороминки. Є в нас чимало таких, що мають жінок, тільки не живуть з ними на Січі. Є такі, що мають жінок у Польщі; є такі, що мають жінок на Україні, є знову й такі, що мають жінок і в Туреччині.
В цей час принесли ковалеві черевики.
— Боже ж ти мій, що за оздоба! — скрикнув він радісно, ухопивши черевики. — Ваша царська величність! Що ж, коли такі черевики на ногах, і в них, можна гадати, ваше благородіє, ходите і на лід ковзатися, які ж мають бути самі ніжки? Думаю, що не менш, як із чистого сахару.
- ↑ Фонвізін, Д. І. (1745 – 1792) — відомий російський письменник, автор комедій «Недоросль» та «Бригадир».
- ↑ Лафонтен (1621 – 1695) — відомий французький байкар.
