внизу, та пролетів, як муха, під самим місяцем так, що якби не нахилився трохи, то зачепив би його шапкою. Однак, трохи згодом він підбадьорився і вже став навіть кепкувати з чорта. Його потішало надзвичайно, як чорт чхав і кашляв, коли він скидав з шиї кипарисового хрестика та підносив до нього. Навмисне підіймав він руку почухати голову, а чорт, думаючи, що його збираються хрестити, летів ще швидше. Все було ясне у вишині. Повітря, пойняте легким сріблястим туманом, було прозоре. Все будо видно, і навіть можна було помітити, як вихорем помчав повз них, сидячи в горшку, чаклун; як зорі, зібравшись купкою, гралися в піжмурки; як клубочився осторонь, хмарою, цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, скинув шапку, забачивши коваля, що мчав верхи; як летіла, вертаючись назад, мітла, на якій, очевидячки, щойно з'їздила куди треба відьма… Багато ще погані зустрічали вони. Усе, бачивши коваля, на хвилину спинялося подивитесь на нього, і потім знову мчало далі і провадило своє; коваль усе летів, і враз засяяв перед ним Петербург, увесь в огні (тоді була з якогось приводу ілюмінація).
Чорт, перелетівшії через шлагбаум, перекинувся в коня, і коваль побачив себе на баскому бігуні посеред вулиці.
Боже мій! стукіт, грюкіт, блиск; по обидва боки височіють чотириповерхові стіни; стукіт кінських копит і коліс відбивався громом і лунав з чотирьох сторін; будинки росли і ніби підіймались із землі скрізь і всюди; мости дрижали; карети літали; візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, що мчали звідусіль; пішоходи тулились та товпились попід домами, що винизані були каганцями, і величезні тіні їх манячили по стінах, сягаючи головою до димарів та дахів.
Здивовано оглядався коваль на всі сторони. Йому здавалося, що всі доми вп'ялися в нього своїми незчисленними вогняними очима і дивились. Панів, у критих сукном шубах, він бачив таку силу, що не знав, перед котрим шапку скидати. «Боже ти мій, скільки тут того панства! — подумав коваль. — Я гадаю, що кожен, хто тільки пройде
