Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/140

Ця сторінка вичитана

— В мішку? Де ви взяли цей мішок?

— Коваль кинув його серед дороги, — сказали всі враз.

«Ну, так: хіба ж я не казав», — подумав собі Чуб. — Чого ж ви полякалися? Подивимось… Ану, чоловіче, — прошу не погніватися, що не називаємо на ім'я та по-батькові — вилазь з мішка!

Голова виліз.

— Ой! — скрикнули дівчата.

— І голова вліз туди ж, — казав сам до себе вражений Чуб, оглядаючи його з голови аж до п'ят. — Он воно як!.. Е!.. — більше він нічого не міг сказати.

Голова й сам був не менш зніяковілий і не знав, що почати.

— Мабуть на дворі холодно? — сказав він, звертаючись до Чуба.

— Морозець є, — відповів Чуб. — А дозволь спитати тебе — чим ти мастиш свої чоботи, смальцем чи дьогтем? — Він хотів не те сказати: він хотів спитати: — як це ти, голово, заліз у цей мішок? — але не розумів, як вимовив зовсім інше.

— Дьогтем краще, — сказав голова. — Ну, бувай здоров, Чуб! — І, насунувши капелюх, вийшов з хати.

— Навіщо це я запитав з дурного розуму, чим він мастить чоботи? — промовив Чуб, поглядаючи на двері, куди вийшов голова. — Ну й Солоха! такого чоловіка засадити в мішок… Бач, чортова баба! А я дурень… Та де ж той проклятий мішок?

— Я кинула його в куток, там більше нічого немає, — сказала Оксана.

— Знаю я ці штуки, нічого немає. Дайте його сюди: там ще один сидить! Струсніть його гарненько… Що, нема? Бач, клята баба! А подивитись на неї — як свята, наче й скоромного ніколи не брала в рот!..

Але покиньмо Чуба виливати на дозвіллі свою досаду, а вернімось до коваля, бо вже на дворі, певно, година дев'ята.

 

Спочатку страшно було Вакулі, особливо коли піднявся він від землі на таку височінь, що нічого вже не міг бачити