гої мовчанки ткач, чухаючи спину. — Моя жінка купила того року на ярмарку коцюбу, дала півкопи, але та нічого… не боляче…
Тим часом переможниця-жінка, поставивши на долівку каганець, розв'язала мішок і заглянула в нього.
Та мабуть старечі її очі, що так добре побачили мішок, цього разу помилились.
— Е, та тут лежить цілий кабан! — скрикнула вона, плеснувши з радості в долоні.
— Кабан! Чуєш: цілий кабан! — штовхав ткач кума: — а все ти винен!
— Що ж робити! — промовив, знизуючи плечима, кум.
— Як що? Чого ми стоїмо? Відберімо мішок! Ну, починай!
— Іди геть! Іди! Це наш кабан! — кричав, підступаючи, ткач.
— Геть, геть, чортова бабо! Це не твоє добро! — казав, наближаючись, кум.
Жінка взялася знову за коцюбу, але Чуб у цей час виліз із мішка і став серед сіней, потягаючись, як людина, що тільки но прокинулася після довгого сну.
Кумова жінка скрикнула, вдарившись об поли руками, і всі несамохіть пороззявляли роти.
— Що ж вона дурна каже: кабан! Це не кабан! — сказав кум, вирячивши очі.
— Бач, якого чоловіка кинуло в мішок! — сказав ткач, задкуючи в переляку. — Що хоч кажи, хоч лусни, а не обійшлося без нечистої сили. Він же не проліз і в вікно!
— Це кум! — скрикнув, придивившись, кум.
— А ти ж думав хто? — сказав Чуб, посміхаючись. — Що, гарну я втяв з вами штуку? А ви, небійсь, хотіли мене з'їсти замість свинини? Стривайте ж, я вас потішу: в мішку лежить ще щось, коли не кабан, то, мабуть, порося чи інша живність. Підо мною безперестанку щось ворушилось.
Ткач та кум кинулись до мішка, господиня дому вчепилася з другого боку, і бійка зчинилася б знову, якби дяк
