коли не брав ціпка на собак, надіючись, що проходитиме повз кумів город і висмикне який схоче з його тину. В печі не топилося днів по три. Все, що тільки напросить ніжна дружина у добрих людей, ховала вона якомога далі від свого чоловіка, і часто самоправно відбирала у нього здобич, якщо тільки він не встигав пропити її в шинку. Кум, хоч завжди перебував у холоднім настрої, не любив поступатися перед нею, і тому мало не завжди виходив із дому з попідбиваними очима, а люба його половина, ойкаючи, пленталася розказувати бабам про бешкетництво свого чоловіка та про зазнані нею побої.
Тепер можна собі уявити, як були спантеличені ткач та кум таким несподіваним явищем. Спустивши мішок, вони заступили його собою і прикрили полами; та вже було пізно: кумова жінка, хоч і погано бачила старими очима, проте мішок помітила.
— Це добре! — сказала вона з таким виглядом, у якому помітна була радість шуліки. — Це добре, що наколядували стільки! Отак завжди роблять добрі люди; тільки ні, я думаю, десь підчепили. Покажіть мені зараз, чуєте, покажіть зараз же мішок ваш!
— Лисий дідько тобі покаже, а не ми, — сказав, підбадьорюючись, кум.
— Тобі яке діло? — додав ткач: — ми наколядували, а не ти.
— Ні, ти мені покажеш, мерзенний п'янюго! — вереснула жінка, вдаривши високого кума кулаком у підборіддя й добираючися до мішка.
Але ткач і кум мужньо відстояли мішок і примусили її відступити назад. Не встигли вони опам'ятатись, як вона вискочила в сіни вже з коцюбою в руках. Хвацько луснула коцюбою чоловіка по руках, ткача по спині і вже стояла біля мішка.
— Як же це ми допустили її? — сказав ткач, очутившись.
— Еге, як ми допустили! А чому ти допустив? — сказав спокійно кум.
— У вас коцюба, видко, залізна! — сказав після недов-
