той, принаймні, хоч їсть ложкою; а цей не хоче й руку підняти!»
Пацюк, мабуть, дуже зайнятий був галушками, бо, здавалось, зовсім і не помітив, як прийшов коваль, що, ледве ступивши на поріг, віддав йому пренизький уклін.
— Я до твоєї милості прийшов, Пацюче! — сказав Вакула, кланяючись знову.
Товстий Пацюк підвів голову та знову заходився сьорбати галушки.
— Ти, кажуть, не прогнівайся на цьому слові… — сказав, набираючись відваги, коваль: — я веду про це мову не для того, щоб тобі завдати якоїсь образи, — доводишся трохи родичем чортові.
Промовивши ці слова, Вакула злякався, подумавши, що висловився все ще впрост і мало зм'ягшив гострі слова, і ждучи, що Пацюк, схопивши діжечку разом з мискою, шпурне йому просто в голову, відсторонився трохи і затулився рукавом, щоб, бува, гаряча юшка з галушок не забризкала йому обличчя.
Але Пацюк поглянув і знову заходився сьорбати галушки.
Осмілілий коваль наважився далі говорити:
— До тебе прийшов, Пацюче. Дай тобі боже всього, всякого досхочу, хліба в пропорції. — Коваль, іноді вмів вкинути модне слівце: наламався в цьому бувши в Полтаві, коли розмальовував сотникові дерев'яний паркан. — Пропадати доводиться мені, грішному! Ніщо не поможе мені на світі. Що буде, те й буде, а мушу просити ласки у самого чорта. Ну, як же, Пацюче? — казав коваль, бачивши незмінну його мовчанку. — Що маю робити?
— Коли треба чорта, то й іди собі к чорту, — відказав Пацюк, не зводячи на нього навіть очей та ковтаючи далі галушки.
— Для цього я й прийшов до тебе, — казав коваль, кланяючись: — опріч тебе, певно, ніхто на всім світі не знає до нього дороги.
Пацюк ні слова, і доїдав решту галушок.
