Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/122

Ця сторінка вичитана

Тут Чуб, почухавши собі спину, рушив у другий бік. Приємність, яку він сподівався мати при побаченні з Солохою, зменшувала дещо біль і робила невідчутним навіть мороз, що тріщав по всіх вулицях, не заглушуваний свистом завірюхи. Часом на обличчі його, де бороду та вуси метелиця намилила снігом краще за всякого цирульника, що ото тиранським способом хапає свою жертву за носа, проступала півсолодка міна. Однак, коли б сніг не хрестив у зад і вперед усе перед очима, то ще довго можна було б бачити, як Чуб спинявся, чухав спину, промовляв: «Боляче набив клятий коваль!» і знову простував далі.

 

В той час, коли меткий ферт з хвостом та цапиною бородою літав з димаря, а потім знову в димар, ладівниця, що висіла в нього на перев'язі і що в неї він сховав украдений місяць, якось ненароком зачепившись у печі, розкрилася, і місяць, скориставшись з цієї нагоди, вилетів крізь димар Солошиної хати й плавко здійнявся на небо. Все освітилося. Завірюхи наче й не було. Сніг запалав широким сріблястим полем і весь обсипався кришталевими зорями. Мороз наче потеплів. Юрба парубків і дівчат показались з мішками. Пісні залунали, і рідко під якою хатою не товпилися колядники.

Чудово блищить місяць! Важко сказати, як любо вештатися такої ночі між юрбою дівчат, що заливаються реготом та співами, чи між парубками, охочими на всякі жарти й витівки, які тільки може навіяти ця весела ніч, що бризкає сміхом. У доброму кожусі тепло; від морозу ще жвавіше горять щоки, а на пустощі сам дідько підштовхує ззаду.

Купи дівчат з мішками вдерлися до Чубової хати, обступили Оксану. Галас, регіт, балачки приголомшили коваля. Всі наввипередки хапалися розказати красуні щось нове, викладали з мішків і хвалилися паляницями, ковбасами, варениками, яких уже чимало встигли наколядувати. Оксана, здавалось, була повна цілковитої втіхи й