одягнена. І тому, піднявши руки вгору, відставила ногу та, прибравши такої постави, як людина, що мчить на коньках, не зворухнувшись жодним суставом, спустилась по повітрю, як по льодовій похилий горі, і прямо в димар.
Чорт тим самим способом подався слідом за нею. Але що ця тварина прудкіша за всякого фертика в панчохах, то й не диво, що він наїхав при самім отворі димаря на шию своїй коханці та й опинилися обоє в просторій печі між горшками.
Мандрівниця відсунула тихенько заслінку, щоб глянути, чи не наскликав часом син її Вакула до хати гостей; та побачивши, що нікого не було, тільки мішки валялися серед хати, вилізла з печі, зняла теплого кожуха, причепурилась, і ніхто не міг би взнати, що вона хвилину тому їздила на мітлі.
Мати коваля Вакули мала не більше як сорок літ. Вона була ні гарна, ні погана з себе. Важко й бути гарною в такі роки. Однак, вона вміла так причаровувати до себе найстатечніших козаків (а їм, не завадить між іншим сказати, не дуже й кортіло краси), що до неї вчащали і голова і дяк Йосип Никифорович (звичайно, як дячихи вдома не було), і козак Корній Чуб, і козак Касян Свербигуз. І, на похвалу їй слід сказати, вона вміла гаразд обходитися з ними; ні одному з них на думку не спадало, що в нього є суперник. Чи йшов богобоязливий дядько або дворянин, як узивають себе козаки, одягнений у кобеняк з відлогою, в неділю до церкви, абож, як буває негода, до шинку, — як не зайти до Солохи, не поїсти масних з сметаною вареників та не погомоніти в теплій хаті з балакучою й привітною господинею? Отож дворянин умисне загинав добрий гак, перше ніж добувався до шинку, і називав це — заходити по дорозі. А піде, бувало, Солоха в свято до церкви, надягнувши барвисту плахту з китайчаною запаскою, а поверх ще й синю юпку з понашиваними ззаду золотими вусиками[1], та стане прямо біля пра-
- ↑ Нашиті навхрест галуни.
