Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/107

Ця сторінка вичитана
 
НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ
 

Останній день перед різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати та славити Христа[1].

Мороз брався дужче, як зранку; але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні один гурт парубків не з'являвся під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, немовби викликав дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось з димаря одної хати посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі.

Якби на той час проїздив сорочинський засідатель трійкою обивательських коней, в шапці з баранячим обводом, зробленій на уланський кшталт, в сивому кожусі, підбитому чорним смушком, із диявольськи заплетеним нагаєм, що ним мав він за звичай підганяти свого візни-

  1. Колядувати — це, по-нашому, співати під вікнами проти різдва пісень, що називаються колядками. Хто колядує, тому завжди кине в торбу господиня, чи господар, чи хто там зостанеться вдома, ковбаси, чи хліба, чи шага мідного, — хто чим багатий. Розказують, нібито був колись такий ідол Коляда, котрого мали за бога, та ніби з того й повелися колядки. Хто його знає? Не нам, простим людям, про це розбалакувати. Торік отець Йосип заборонив був колядувати по хуторах, кажучи, нібито цим люди догоджають сатані. Одначе, правду казавши, в колядках ні слова немає про того Коляду. Співається часто про Христове різдво, а при кінці кажуть на здоров'я господареві, господині, дітям та всім у хаті. Зауваження пасічника.