Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/103

Ця сторінка вичитана
 
ПЕРЕДМОВА
 

От вам і друга книжка, а краще сказати, остання. Не хотілося, дуже не хотілося видавати й цієї. Правда, пора й честь знати. Я вам скажу, що на хуторі вже починають сміятись з мене: «От, — кажуть, — здурів старий дід; на старості літ тішиться дитячими іграшками». І справді, давно пора на спокій. Ви, любезні читачі, певно, гадаєте, що я прикидаюся тільки старим. Де там прикидатися, коли в роті зовсім зубів нема! Тепер, коли що м'яке трапиться, то ще якнебудь жуватиму, а тверде — то нізащо не одкушу. Так от вам знову книжка. Не лайтесь тільки. Не годиться лаятись на прощання, особливо з тим, в ким бозна чи скоро побачитесь. У цій книжці почуєте розповідачів — усіх майже вам незнайомих, виключаючи хіба тільки Хому Григоровича. А того горохового панича, що розповідав такою викрутною мовою, що його багато дотепників і в московського народу не могло зрозуміти, вже давно немає. Після того, як розсварився з усіми, він і не зазирав до нас. Еге, я вам не розказував цього випадку? Послухайте, тут прекумедія була! Минулого року, так якось, десь улітку, та ледве чи не на самий день мого патрона, приїхали до мене в гості… (треба вам сказати, любезні читачі, що земляки мої, дай боже їм здоров'я, не забувають старого. Уже з п'ятидесятий рік є, як я почав пам'ятати свої йменини; котрий же саме мені рік, цього ні я, ні стара моя вам не скажемо. Мабуть близько семидесяти. От диканський піп, отець Харлампій, знав, коли я народився, та шкода, що вже п'ятьдесят років, як його нема на світі). От приїхали до мене гості: Захар Кирилович Чухопупенко, Степан Іванович Курочка, Тарас Іванович Смачненький, засідатель — Харлампій Кирилович Хльоста; приїхав ще… от забув, далебі, ім'я й прізвище… Йосип… Йосип… Боже мій, та його ж знав увесь Миргород! Він ще, коли го-