Варсава. Всяк. Бо воля його — колесниця його. Хто полюбив волю свою, той ворогом став Божій волі і не може увійти до царства небесного. Що носить і бісить вас, як не перемінчиві колеса волі вашої, як не буйні крила вітряних похотей ваших? Возлюбили ви волю свою й сіли на ній, як на колесниці; шукаєте її, пьяні нею, але не знаходите й кажете тоді: „ой, як трудно попасти в царство Боже“. Воля ваша — се й єсть узи для вас, і вереї, й лев поглотивший, і пекло, і вогонь, і червак, і плач, і скрежет. І не вийдете звідси, доки не розірвете пут і не скинете ярма волі вашої.
Даймон. А хто ж у тім винен? Той, хто дав ту волю чоловікові.
Варсава. О, злобо! Не клевещи на Премудрість. Не одну, а дві волі тобі дано. Але ви возлюбили свою волю вище Божої та й блукаєте вічно шляхом грішних.
Варсава. Що лекше — красти чи не красти? А от весь світ повний татей і розбійників. Чи так уже потрібна й многоцінна річ дім та гарна одежа? А от увесь світ погряз у тім суєтнім любодіянню очей. Що може бути удобніше як хліб і вода? А от увесь світ обтяжився чревоугодієм, і черево стало богом світу, тоді як воно пуп пекла, щелепи, ключ і жерело, що викидає з безодні сердечної усяку скверну, блевотину й неусипних черваків. Заздрість, грабіж, тяжби, крадіжка, убивство, хула, клевета, лицемірство, лихоімство, любодіяння, студодіяння, суєвірство — ото є правдивий потоп Ноїв, що подавляє голову світові. А от увесь світ теє радується творити і успіхом беззаконств своїх і мудрість і славу, і благородність, і солодкість, і блаженство оцінює. Не правильно ти судив, але правильно сказав, що трудність шляху Божого виною гріха. Але