Бо віра — то око прозорливе, серце чисте, уста отверсті. Тільки вона бачить світло, що сяє во тьмі стихій; бачить і любить і благовіствує.
(З твору „Ізраільський змій“).
Пустельник жив далеко від людей. Він мав шовкову заплутану нитку і шукав у ній Початку, а також що-дня на розсвіті ходив у сад, де жила прекрасна птиця. Він любувався тою птицею, потім починав її ловити. Птиця сідала близько коло нього, тисячу разів, здавалося, вона вже бувала у нього в руках, але все ж він її ніколи не міг упіймати. А раз то вона йому ще й сказала:
— Не тужи, що ти мене ніяк не вловиш. Добре тобі буде, як що ти й вік будеш мене ловити і тим забавлятися.
От раз до того пустельника приходить приятель. По привітанню пішла дружна розмова.
— Скажи міні, — питає приятель, — що ти робиш тут у сій пустині? Я б умер із скуки.
А пустельник питає:
— А скажи ти міні наперед, що тебе радує у світі? Бо я теж там умер би від сумноти.
— Моїх забав три жерела, — відповідав гість. — Перше: роблю по силі моїй добро домашнім моїм і иншим людям; друге: маю добре здоровья і третє: маю добрих приятелів.
— А я, — відповів пустельник, — маю дві забави: птицю й Початок. Птицю я все ловлю й ніколи її не можу піймати. А окрім того маю шовкових вузлів тисячу і один шукаю в них Початку і теж досі ще не знайшов.
— Міні твої забави, — каже гість, — видаються дитинячими. А коли вони невинні і можуть тебе веселити — зоставайся собі здоров з ними.