Тодішній переяслівський епископ, почувши, що в його епархії живе такий учений чоловік, надумав закликати Сковороду на учителя до Переяслівського Духовного Училища. Сковорода згодився. Се була його перша проба приложити до діла свої знання — і він із жаром узявся за навчання.
Але учив він дітей не як чиновник, не по указці, а так як йому душа й сердце приказували. Епископ дивився-дивився, крутив-крутив носом — не наравицця йому. Закликав він Сковороду до себе й приказав перемінити свою манеру навчання і вчити як кождий „порядочный чиновникъ“. Та Сковорода не міг іти проти своєї совісти й робити по казьонному; отже він сказав епископу, що перемінити своєї душі не може, а епископ тоді на докладі консисториї написав: „не живяше посредѣ дому моего творяй гордыню“ — і Сковорода пішов геть з училища. Пішов геть, хоч не мав ні копійки за душею, пішов на голод і холод, хоч міг би тепленько собі жити та добиватися чинів. Було у нього тоді дві сорочечки драненьких та чинарчина на плечах та подрані черевики — ото й усе його добро. Не шукав він, як бачимо, богацтв земних. А преці ж при своїй великій науці міг мати й богацтво.
Жив по сусідству у тих місцях богатий поміщик Томара. І закликав він Сковороду на учителя до свого сина. Сковорода згодився і впьять же з жаром узявся за діло — вбивати в голову набалованого хлопця всяке знання, а передовсім благородство душі. Але й тут побачив, що не так воно йде як треба. Старий Томара, наприклад, був такий гордий, що ні з ким і не говорив хто нижчий його у дворянстві. Бачив Сковороду що-дня за столом при обіді, але ніколи не обізвався до нього ні єдиним словечком. Отака-то була панська пиха дурна. А про пані то вже й говорити нічого: вона