Стеха (сидить біля столу). І це ж ви по якому робите, по людському?.. Беріть одежу, не багато її зосталось, грабуйте все!.. Як не зволікайся, як не думай, а не одіпхнеш від себе злиднів: чи сьогодня чи завтра йти по під віконню з торбами, хіба не однаково?
Збірщик. А що ж про зятя і досі нема чутки?
Стеха. Нема! Вже сьогодня дев'ятий день, як рік минув, а його нема та й нема!
Збірщик. І не вже Андрій за цілий рік і одного листа не прислав?.. Дивно… Може туди пошта не доходить? Є такі землі, що ще пошта не доїзжає…
Стеха. А Оленка то вже вигула і виплакала, так, що й сліз в очах не стало!
Олена. Не всі, не всі ще сльози виплакала. Вони є та запеклись біля серця!
Збірщик. Бува й так буда… Дивно, дивно!.. (Помовчав). Так таки навспряжки кажеш, стара, що нема грошей?
Стеха (з жалем). Ні, шуткую я!
