Олена. Чого ти такий? В тебе сльози на очах! Може що лихе вчинилось?
Андрій. Я… я нанявся в од'їзд, на рік!..
Олена. В од'їзд, без мене? Ох, серце, серце! О, дайте ж мені отрути-зілля! Милий покидає! Рвись серце з грудей, туманься розуме, пожежою палайте мрії! Пропаща я, пропаща!… (Зомліла падає Андрієві на руки).
Андрій (з криком). Оленко, що з тобою? Зомліла!.. Рученьки похолонули. Не б'ється серце!.. Олесю!.. Олесю, промов же хоч словечко!.. Зіронько моя, не зворушуй моєї одваги!.. Олесю, я слово зламаю, чуєш? (Ридає). Одкрила оченята?.. Чого ж, серденько, так пильно дивишся на мене?.. Ні, я не можу розрізнитись з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду в кормизі, а тебе я не покину.
Олена (довго дивиться на нього, далі ледве промовляє). Стривай, стривай!.. На рік? Тільки на рік? А там знов будемо в купі, знов щастя, знов рай! Дивись, дивись мені, в вічі: прямо, любо, весело, щасливо дивись! Ох, як я тебе кохаю! Помру без тебе! (Тихо плаче).
Андрій. Не кажи, не кажи так!..
Олена. Зав'яне серце й оченьки погаснуть!.. Стрівай, подумаю, я подумаю… (Помовчала). Нічого не розумію!.. Без тебе зостатись? Дай сюди руку, до серця, так!.. Їдь, їдь, мій соколе, мій світе, моя думко!.. Ох, в'яну ж я, в'яну, як квіточка на вогні!.. Їдь, їдь милий, швидше їдь! Серцем тебе благословляю! (Одіймає його руку від серця). Прощай!
