Бичок. Господь з тобою! Як вже я тебе дорікаю, той не знаю! По божому з тобою обхожуся. Хоч по правді кажучи, ти голубе сизий, ніби і чести не знаєш. Ще торік належало віддати.
Андрій (заскреготів зубами). Годі, Осипе Степановичу! Не знаю, хто з нас чести не знає! Ви б краще росказали, як та позика складалась?
Бичок. Ач, ач!.. От і роби добро людям!…
Андрій. Ну, та що вже тут! Засунув шию в ярмо, то треба везти! Я їду, я согласен!…
Ів. Павлович. Хвалю. Значить, молодець! Щоб уся ета процендура зразу: їду або не їду! Маладець одно слово, маладець!
Бичок. От і слава Богу! Ходім же до мене в господу і там вже побалакаєте собі любенько.
Ів. Павлович. І документально. Документальность первоє діло.
Андрій. Можна й тут балакати! Я не крадене продаю, а свій піт, свою крівавицю!
Ів. Павлович. О, ні! В хаті якось благороднійше. Та вже воно й смеркає.
Андрій. Про мене, ходім хоч і в хату.
Бичок (до Ів. Павловича). Милости прошу хліба-соли одкушати і чаю-сахару одпити.
Ів. Павлович. Благодать вашому дому!
Бичок (бере Андрія за плече). От ти все ніби сердишся на мене, а я, єй богу, тобі добра бажаю.
Андрій (зітхнув). Бачу, бачу добре, та не вмію до ладу подякувати (Пішли в домок).
