Ів. Павлович. А будеш вірно служити і всякі діла провзводить, так я й прибавлю какой руб чи й болш тово…
Андрій. Що говорить? Ціна гарна, в нас таких цін і не чуть.... Одна біда, що далека сторона!
Ів. Павлович. Яка ж то далека сторона, що будем так говорить; і двохсот верстов не буде?
Андрій. А хіба то близько?
Бичок (хіхікає). Ой, далека ж, далека сторона, аж на кінці світа! Звідціль не видко. (До Ів. Павловича). Ви ж тільки розміркуйте: одне що далека сторона, а друге що тут зостанеться жінка молода, так страшно покидати, щоб иноді на самоті не знайшла соб забавки.
Андрій (блеснув очима). Осипе Степановичу Моя жінка то мій і сором буде, а вам до цього діла зась!
Бичок (у бік). Ого, який баский. (До нього) Гарячий як у горні залізо.
Ів. Павлович. Запорожська кров! Люблю таких маладцов! Гарачий чалавек, будем так говорить, до всякого діла гарачий!
Бичок. А я тобі, Андрію, мушу вже по приятельськи сказати, тільки ти, голубчику, не гнівайся на мене. Коли б ти швидше найнявся, то може й мені швидше віддав би позику?
Андрій (червоніючи). Осипе Степановичу! Не пристало путати чужого чоловіка в нащі з вами рахунки. Дуже вже часто стали ви дорікати мені тією позикою!
