Бичок (один). Починай, Мартине, з рябих, а мені й на руку ковінька: будуть і рябі моїми. Треба буде на всякий случай на воли векселя заготовити, щоб підписав Мартин, то воно спокійнійше буде. (Сідає на ганок і зітхає). Ох, засіла мені Олена і в голову і в серце, як той цвях засіла! Та невже ж вона і завжди так буде зі мною? Чи я їй гидкий, чи осоружний? Та друга б з радістью пішла на даровий хліб та на гарну одежу! Треба буде подарувати їй срібні сережки та ще й позолочувані..... Хіба подарувати заразом і хустку на голову? (Задумався). Чи не можна б як небудь Андрія спровадити з села куди небудь у найми? Або чи не звернути на нього провину, що він весною вкрав у мене коняку? Поки виправиться, то все таки місяців зо два продержуть в острозі.... Свідків можна буде підкупить. Без Андрія я певніш оборудував би своє діло. От так і почуваю, ніби голосно щось у серці промовляє: Олена, Оленка Оленочка! Аж в очах туманіє! Прямо навождення!
Ів. Павлович. А, слухом слихать, Осипа Степановича у вічі видать.
Бичок (у бік). От чортяка тебе принесла! Ще чаю або кохвію попросить.... А мені з тебе користи, як з бика молока. (До нього). Яким це вас вітром до нас занесло?
Ів. Павлович (чоломкається). Діла, діла! Аж голова тріщить од тих самих ділов, коториї… Тут
