Бичок (побачив Олену). Здоровенька була Олено Юхимовно! (Сміється). Згордувала, що вже й не вітається зо мною.
Олена. Чому ж і не привітатись. (Кланяється). Та й чим би то я мала гордувати? Мамо, йдіть мерщій до дому, бо там вже й до скрині добіраються.
Стеха. А дулі їм з маком!. Осьдечки гроші. (Показує гроші). І теличка первісточка буде в хлівці і одежинка в скринці. Зась їм та дулі з маком! Ох, дитино моя люба, дитино моя паняночко, краще б мені було бачити тебе за нелюбом у роскоші та в добрі, ніж за милим та в нужді. Прощайте, Осипе Степановичу! Будьте щасливі й жийте як найдовше і куди тільки думка ваша сягне, щоб усе так сталося, як забажається (Пішла.).
Бичок. Але ти ще краща стала, як дівкою була!
Олена. То нехай воно при мені і зостанеться.
Бичок. Чого ж ти так скоса на мене поглядаєш, мов би ягнятко на вовка? (Всміхається.) Хіба в мене такий страшний погляд?
Олена. Ні, погляд у вас лисячий та вовча думка.
Бичок. Ай-ай-ай! А рученята які стали чорні?
Олена. Он у вас білі руки, а душа.....
Бичок. Живе тобою, тобою дише!....
