що… Бо зять твій став щось до мене не таким як перш. (Зітхає). Бог з ним! Був я вам як рідний, а тепер гірш чужого. Охо-хо-хо!… І скортіло ж твоїй дочці йти за молодого, от тепер і бідкайся!… (Оглянувся і тихо балака). А казав тобі, скільки разів казав: віддай мені свою Оленку, нехай у мене хозяйкою буде, господинею, бач, не послухала?
Стеха. І що ж би-то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові?
Бичок. Ох, государиня моя, не то шлюб, що піп звінчає, а то, що бог благословить!…
Стеха. Щоб я свою дитину та сама ще й на гріх підвела? Ніколи!
Бичок. Все те дурниця, що ти говориш! Хіба мало людей живе так… А придивись, як вони живуть, всі шанують їх, всі почитують…
Стеха. Дуже? Зазнала і я тієї пошаноби та почитування, зазнала так, що й досі вадить! Доки де любови, доти і в шанобі; а як остогидіє, тоді йди голубко, куди очі дивляться, та ховайся з своїм соромом від людей! Люде, добродію, вороги! Привітають таким призвіщем, що й по вік його не збудешся!… (Оглянулась). Я ж вам росказувала, що як ще була я дівкою… Довелося мені дізнати почитування!… І тоді доходило до того, що хоч візьми та вкоротай собі віку, або йди за першого ледащицю чи п'янюгу, щоб мати хоть яку небудь заступу! І мусіла піти за чорт-зна кого, мов у воду шубовстнула. І вже що довелось терпіти на одинці від чоловіка, про те знали
