Кіндрат. Еге-ге! То коли ж це було?
Бичок. Ну, сьогодня вже дам, тільки збігай мерщій… (Кіндрат побіг). Щось Олена сьогодня і ні разу по воду не ходила. Чи не занедужала? Може прогавив я її? Тільки ж, либонь, дивився я в обидва ока… і дівкою муляла Олена мені очі, а як вийшла заміж, то немов руками вхопила мене за серце… Тільки про неї одну і думаю… Ох як серце стрепенулось!.. (Дивиться). Ні, це зовсім не вона.
Вустя. Це ви знов позичили Мартинові гроши?
Бичок. А хіба в мене звіряче серце? Чоловік просить, то я й мушу зарятувати!
Вустя. Добрий порятунок! І це ж вам не гріх споювати чоловіка, та ще й кума?
Бичок. Хоч ти, государине моя, і кума мені а як все село має тебе за людину зі щербатим розумом, то й у мене нема охоти розмовляти з пришелеповатою. (Хоче йти в домок).
Вустя. Вже я й пришелеповата?.. А чи давно була: «і кумушка і голубочка»?… Хто ж мене й ославив придурковатою як не ви?
Бичок. Верни вже все лихо на мене!.
Вустя. А була б певно розумною, як би звірилась на ваше лебезування? Як підсипались до мене та горнулись, то белькотали, що я й красуня, що й серце ваше запалила, тоді я теж була пришелепуватою?
