Бичок. Бо-зна, що ви вигадуєте! Слухай куме, як так по батющці тебе величати, все забуваю?
Мартин (зітхнув). Забуваєте? Гм, дивно!… Не величайте мене ніяк, то краще буде. Ой, бачу я, шо вже вам Мартин обрид та остогид? Плювать мені за це на вас. Ось що! Проп'ю оці гроші і шабаш!… Амінь… Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душою!… А чи давно мене мало в руки не цілували і Радивоновичом величали, а це вже й забули? Ловко!…
Бичок (ласкаво). Та що на вас, куме, сьогодня напало?
Мартин (відвертається). Не говори до мене а ні же, а ні слова…
Бичок. Вже й пошуткувати з вами не можна? Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій?
Мартин (сердито). Ну?
Бичок. Поверніть бо ваше лице до мене.
Мартин (повертається і вже каже мнягче). Ну?
Бичок. Візьміть, будь ласка, ще два карбованця, та й нехай вже полові воли будуть моїми? Беріть, добру ціну даю!
Мартин. Ви це знов якої-ж? Тієї, що вчора і позавчора? Ось же слухайте сюди. Вас ще ніхто сьогодня у вічі не лаяв, ніхто? От же я, як не побоюсь гріха, хоч ви мені й кум, а вилаю!… Щоб я полових волів продав за півтораста? Ви знаєте, які то воли: зо дна моря винесуть! (Іде до шинку). Гей збірайсь голото, Мартин гуляє. (Співа).
