Бичок. Ну, ну, лічи вже швидше, скільки по твоєму ти мені винен, бо мені ніколи тут з тобою.
Мартин. Не пеклуйтеся, це вже турбація не вашої парафії, от що. Ви собі думаєте: «кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться то й не потрапить полічити»? Ов-ва!… Не велика сума, лічили ми й не такі копитали!.. (Бормоче). Сорок та ще сорок!… (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга. А ще й до того, дякуючи вам, трохи грамотний, хоч мало дрюкований… Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона в мене над усі книжки в світі… (Знов бормоче). Сорок та ще сорок та ще й тринадцять. Тепер процента… Сюди он скільки, а туди стільки… Та візьми знов приплід, та врожай… Єжелі… полагається, щоб по совісті… (Дивиться в гору і бормоче). Так! До копійки, до денежки так!… А скільки-ж так?
Бичок. Сказав же, що півтораста без двох.
Мартин (сміється). Так і в мене як раз виходить! Ну, скажи на милость божу: именно півтораста без двох, — як чорне на білому!… Заплатимо! Ого-го! Мартина ще й у три тисячи не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята і овечата і хліба мало не повен тік!… О, та й допечу ж я бісовому шинкареві! Вже не дає мені набір!… Не даєш, матері твоїй з хвостом! Осьдечки гроші, питиму на готові!… А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?
Бичок. Які ще там штуки?
Мартин. Щоб шинкар не давав мені набір?
