Хома, задиханий, з натуги аж синій, обережно положив на землю свою здобич.
— Ото иродова, яка важка! — бубонів він, витираючи спітніле обличча.
— Де це ти її взяв? — допитувалися козаки, розглядаючи гармату.
— Та де ж? На башті! — одказав Хома.
— І нащо ж вона тобі здалася?
— Еге, вона мідяна. А батько-отаман бідкався, що в Січі немає мідяних гармат. Так я йому й приніс… Ну й важка ж иродова!.. аж плечі болять!..
А пожежа на морі все розгорялася на велику втіху козацтву.
— Добре горить Небабина люлька! — хвалили вони.
Коли це на майдан виїхав Сагайдачний з військовою старшиною. Всі вони їхали баскими кіньми в дорогій збруї. Коней тих забрано з кінниць у багатих турецьких башів.
— Спасибі, дітки! — гукнув Сагайдачний до козаків, — добре справилися!
— Спасибі й вам, батьку, що дали нам роботу! — відгукнулися козаки.
— Пам'ятатиме нас проклята Кафа!
— Годі вже їй козаками торгувати та собі на невільників повертати!.. Далися ми їй у знаки!..
Побачивши, що пожежа на морі занадто розгоряється, Сагайдачний сказав Мазепі:
— Пане писарю, біжи швидче на беріг та гукни Небабі, щоб не всі ґалери палив, бо невільників багато визволено, то щоб було чим їх у городи християнські довезти; та й треба чимсь оцю здобич довезти додому.
Мазепа торкнув коня і побіг до берега. А козаки все зносили на майдан здобич. А пожежа і в Кафі, й на морі розгорялася все дужче… Горіли
